Нові однокласники, вчителі, розклад, правила — для дитини це маленька криза адаптації.

І це нормально: тривожність у перші дні — не ознака того, що «щось не так», а природна реакція на зміни.

Питання в тому, як діє поруч дорослий.

Гіперопіка виглядає так:

— вирішувати конфлікт з однокласником/цею замість дитини, а не разом з нею;

— щодня детально «допитувати», що сталося в школі, вимагаючи звіту;

— виконувати завдання замість дитини «щоб було швидше і без стресу»;

— знецінювати емоції дитини.

Підтримка без гіперопіки надає більше свободи та вмінь для самостійної адаптації.

— дати простір розповісти про свої відчуття;

— визнавати почуття дитини;

— пропонувати варіанти, а не готові рішення;

— бути поруч у стабільному режимі: сон, їжа, спокійні вечори — це теж підтримка.

Дитині потрібен не дорослий, який вирішить усе за неї, а дорослий, який вірить, що він/вона впорається — і буде поруч, якщо не вийде.

Якщо тривога дитини не минає за кілька тижнів, з'являються страх ходити до школи, соматичні сиптоми(болить живіт, голова без медичних причин), порушення сну — це привід звернутися по підтримку.