Коли дитині дозволено все — вона не стає щасливішою. Вона стає некерованою.

Не хочеш суп — гаразд. Не хочеш картоплю — будуть пельмені. Хочеш кота — підемо просто зараз, купимо, нехай буде кіт. Хочеш негайно — отримай негайно.

І ось у домі вже не дитина, а маленький диктатор. А батьки ходять навшпиньки, обережно підбираючи слова, і не розуміють, як так сталося.

А сталося просто — її ніколи не вчили слову «ні». Її вчили, що світ має підлаштовуватися під її бажання.

Але цей світ закінчується за порогом дому. У школі, серед людей, у стосунках ніхто не бігатиме за пельменями й не вгадуватиме кожну примху.

І дитина, якій дозволяли все, раптом стає найуразливішою. Її не готували до життя — її від нього оберігали.

Бо любов — це не безкінечне «так».

Любов — це інколи тихе, але тверде «ні»,

«зачекай»,

«спробуй сам».